Минулої п’ятниці спеціально для цієї публікації ми провели бліцопитування 40 пацієнтів на вході в Центр і, уявіть собі:
- 19 = 47,5% впевнені, що можна… а ще:
- 85% вважають, що далекозорість — це коли добре видно вдалину (ні)
- 42,5% — що можна вилікуватися від глаукоми (не можна)
- 22,5% — що катаракту можна вилікувати краплями (неможливо)
Без претензії на достовірність (будь ласка, проведіть опитування у себе, за своєю спеціальністю, і поділіться своїми шокуючими результатами 🙂 важливе інше: значна частина пацієнтів із проблемами зору у нас у п’ятницю була впевнена, що можна пересадити око, а значить — усе поправимо, були б гроші.
Такі небезпечні хибні уявлення роблять людей безпечними, вони будуть менш серйозно ставитися до хвороби:
- менше про неї знати і взагалі цікавитися наслідками, прогнозами, можливостями;
- простіше ставитися до режиму лікування;
- пропускати візити й ігнорувати симптоми.
Незнання базових речей може не просто дивувати лікаря і заважати лікуванню, але буквально загрожувати життю:
Серед пацієнтів із низькою санітарною грамотністю, з гіпертонією і цукровим діабетом, тільки 50–55% знали, як зрозуміти, що вони зараз можуть померти (нормальний тиск і симптоми гіпоглікемії).
Це дані одного з досліджень (1998 р.), з яких почалася системна робота над усною і письмовою подачею медичної інформації, модифікація інформованої згоди. https://jamanetwork.com/article.aspx?doi=10.1001/archinte.158.2.166
«Недостатня грамотність у питаннях здоров’я є серйозною перешкодою для навчання пацієнтів із хронічними захворюваннями, і поточні зусилля для подолання цього здаються безуспішними».
Сьогодні успіхи є, як і практичні рекомендації (про них окремо), а далі — трохи необов’язкових коментарів (знову ж таки, без претензії на істинність):
(Попередні пости про Health Literacy, про вплив медичної грамотності на результати лікування, тут: https://cutt.ly/thjnU9i, https://cutt.ly/FhjnIBS
Санітарна грамотність — питання комплексне, але в її основі загальна грамотність і ерудиція.
- перша реакція на результати опитування — …«от якби люди вірили, що можна пересадити голову і це не терміново, — тут би вже природний відбір погуляв на повну…, а так — тільки хронічна шкода»;
- але, вибачте, звідки і з чого б людям знати? Уявляю, у який бруд мене, як пацієнта, міг би втоптати будь-який імунолог, наприклад, або пластичний хірург… у мене не болить — навіщо мені ця інформація?
- далі може бути відсилання до школи, але вона ніколи не стане хорошим джерелом інформації про здоров’я (дітям просто не зайде, здоров’я не входить у їхні життєві пріоритети — забудеться негайно після тестування);
- нашій системі охорони здоров’я — не до просвітництва;
- лікар може (спокійно) займатися освітою пацієнта і робить це, якщо відчуває необхідність — подивіться на питання про катаракту. Хірурги завжди насильно говорять, що катаракту не можна вилікувати краплями (ну ще б 😉), і ось результат — тільки 22% не знають правильну відповідь. Тож це працює :))
- якщо лікар не займається освітою пацієнта — залишаються тільки ЗМІ і соцмережі.
ЗМІ і соцмережі
- говорити про те, що око пересадити не можна, — нудно (лайків не буде, перевіряв). А от якби можна — весело (не перевіряв, але тут і без мене вистачає).
- ніхто не буде ввечері після роботи сидіти в інтернеті й думати: «а от цікаво, чи можна пересадити око?». Тобто люди навряд чи будуть самі шукати відповідь на це та інші важливі з погляду здоров’я питання.
- і, найголовніше, з погляду медіа, — ми (лікарі) сумні, занудні й нецікаві… Ми боїмося виглядати нерозумно перед колегами, тому на публіці використовуємо абсолютно незрозумілу для оточення мову.
Так що — треба бути простішими.
Дякую, що прочитали пост до кінця, і дякую за коментарі) З них я будую свій «медіаплан» :), тож, будь ласка, обговорюйте, коментуйте.
Так, до речі, око пересадити не можна. Не жарт — його справді легше пересадити разом із головою, але це вже інша історія…
