Повністю, до «темної ночі» як при глаукомі – ні. Отримати так звану соціальну сліпоту, як неможливість вести нормальний образ життя, працювати – так.
Відповідати на це запитання особисто я можу як кажуть до кінця таблиці Exel) оскільки це мій фах і щоденна робота.
Але почну з відсилки до минулого посту про макулярну дегенерацію де докладно пояснював, що «макулодистрофія» це не діагноз, а зазначення місця в середині ока де виникають якісь проблеми. Питання в тому що це за проблеми.
Як виглядає соціальна сліпота у найгіршому випадку?
Нічого не видно посередині, тільки по краях. Можна пристосуватися спокійно ходити, обслуговувати себе. Неможливо читати, самостійно переміщатися за межами відомої зони проживання, важко робити покупки та повсякденну роботу.
Коли вона виникає?
- При конкретних різновидах хвороби
- При пізньому зверненні
- При відмові від лікування (також докладно нижче)
Які дегенерації макулярної ділянки сітківки можуть призвести до соціальної сліпоти?
- Двосторонні, адже навіть повна відсутність одного ока не робить людину сліпою.. Це здебільшого спадкові захворювання, або патологія що виникає на фоні анатомічної схильності, особливої будови ока, яка за певних умов призводить до хвороби.
- Ті, що фізично знищують фоторецептори прямо чи опосередковано. Внаслідок чого просто немає чим дивитися. Центральна ділянка сітківки при деяких макулодистрофіях буквально відсутня, немає клітин які могли б сприймати світло.
Які саме патології є найбільш небезпечними?
- Абсолютний лідер – Вікова Макулярна Дегенерація (ВМД)
- Це спадкова патологія що починається після 50 ти (її видно при огляді та дослідженнях але зір довгий час не страждає)
- 8 із 10 пацієнтів з ВМД ніколи нічого не відчує, хвороба залишиться у початковій стадії
- 2 із 10 в яких прогресуватиме патологія достатньо, щоб ВМД була головною причиною втрати центрального зору в усьому світі незалежно від того скільки в людини грошей де вона живе і який там рівень медицини
Чи правда що лікування не працює?
Ні…
Лікування не працює так, як хочуть пацієнти. Не можна повернути на місце втрачені фоторецептори. Але можна і потрібно контролювати процес, не допускаючи повної загибелі клітин у макулярній ділянці сітківки. Десь контролювати краще, десь гірше, але все ж таки лікування працює так як задумано (задумка може не подобатись але іншої немає, альтернатива – соціальна сліпота).
Інша справа, що просто страшна кількість пацієнтів перериває лікування посередині процесу, роблячи те саме, якби пацієнт перервав курс лікування від раку тому що «дві перші хімії не вилікували»
Дякую, що знайшли час і прочитали! Чим більше людей дізнається про сутність проблеми тим менше буде життєвих трагедій.
Я буду продовжувати публікації про патологію сітківки і буду вдячний за запитання що допоможуть мені обрати актуальні теми
